Пошук

Виннички

Cело Виннички, одне з найстаріших сіл не тільки серед сіл Давидівської ОТГ, а й усього Пустомитівського району, розташоване у мальовничому куточку поблизу Львова. Село знаходиться на північно-східному схилі водороздільного хребта, який тягнеться зі Львова у бік Ходорова. Місцевість села в основному горбиста і охоплена лісами. Сільські землі простягаються до межі обласного центру, так, зокрема, відомий Сихівський цвинтар розташований на землях села Виннички. Із заходу і півдня село оточене лісами. У центрі села на високому пагорбі,  який височить над селом, під яким знаходяться недосліджені підземні печери, розташований старовинний сільський парк, де ще за радянських часів, у 60-тих роках ХХ-го століття, постійно проводились ярмарки, фестивалі, куди з’їжджались жителі навколишніх сіл, організовувалась виїзна торгівля, з’їжджались аматорські пісенні і танцювальні колективи. З північної сторони парку розташована Винничківська школа, завдяки керівництву і учням якої, парк завжди підтримувався у належному стані – прибиралася територія парку, усі доріжки посипалися піском.
У трьох кінцях села беруть початок три струмки, два з яких доволі повноводні, із чистою джерельною кришталевою водою, яка завдяки наявності в ній срібла, не втрачає своїх поживних властивостей при тривалому зберіганні. Один із джерельних потоків поповнює води сільського ставка, який належить громаді села. Був у селі і водяний млин, колеса якого крутились від спадаючої із греблі ставка води. 
До села належать два хутори – Млини і Людвін. Клімат села дозволяє вирощувати черешневі сади, промислові посадки яких були ліквідовані Винниківським радгоспом в останні роки радянської влади, а ще раніше - виноградники. Черешневими садами Виннички славились на всю округу. У кожному дворі  був черешневий сад. Крім цього все село зі всіх сторін було оточено садами - так з півночі, починаючи від присадибних ділянок і включаючи територію автокефальної церкви, а також житловий масив навпроти неї, від вїзду в село до лісу був черешневий і яблуневий сади, з північної сторони навпроти школи був черешневий і сливовий сад, на західній частині парку до Млинів, де тепер житловий масив ріс яблуневий сад, на заході села на місці греко-католицької церкви і житлового масиву навколо неї знаходились черешневі і яблуневі сади. Черешневі сади були і на місці теперішнього піщаного кар’єру. 
На світлині приблизно 1960 р. показано збір черешень у колгоспному саді на місці теперішнього житлового масиву, навпроти автокефальної церкви. "На черешні" зїждались близькі і далекі родичі з навколишніх сіл, що ми бачимо на світлині 1959 р. Село, на той час, виживало за рахунок черешневих садів – у колгоспі зараховувались за працю «трудодні», за які колгосп виплачував зароблене продукцією наприкінці року, а селяни виживали за рахунок продажу черешень на ринках Львова, а також продажу ягід заготівельникам із споживчого товариства , які у сезон черешень постійно приймала ягоди на місці теперішньої автобусної зупинки біля приміщення сільської ради. 
Село вважалось багатим, бо селяни мали живі гроші за які можна було щось придбати. Завдяки специфічному мікроклімату селяни збирають урожай зернових культур на два тижні раніше за сусідні села. На південному сході села знаходиться торф’яний кар’єр, на заході – піщаний, який щедро наповннв гаманці колишніх орендарів - керівників радгоспу «Винниківський» і, завдяки якому безкарно спотворено ландшафт західних схилів села. 
На місці піщаного кар’єру був високий пагорб, куди за радянських часів  два рази на рік (як правило навесні і восени) приїжджали військові підрозділи для навчання, розгортаючи потужні радіолокаційні станції.
Перша письмова згадка про село датується 1352 роком. Село мало назву Малі Винники, а згодом стало називатись Винничками.
Першим відомим власником села був львівський війт Бертольд. Підтвердження цього є у привілеї польського короля Казимира ІІІ від 22 серпня 1352 р., наданому Юрію (Ґеорґу)  Руперту та Маргариті, дітям Матія, на вічне володіння маєтками у Львівському передмісті – млином Сільський кут, селом Малі Винники; «…і ці маєтки визначаються як даровані визначному мужеві Бертольду, колишньому львівському війтові, їхньому дідові великим володарем, блаженної пам'яті Львом, князем Русі, за його вірну   службу…» 
Найдавніші поселення на території села, виявлені на заході урочища Людвін археологічною експедицією очолюваною  Героєм України Борисом Возницьким, датовані VІ – V століттям до нашої ери.
До Другої світової війни у селі проживали польські поселенці, через те що українцям не дозволялось поселятись у ближні села біля Львова – у Сокільники, Давидів, Виннички, Чишки. Після повоєнного перерозподілу територій радянською владою у 1945-1947 рр. поляків було переселено у Польщу, а ці села, зокрема Виннички, де залишилось тільки 5 польських сімей, були заселені депортованими українцями, у загальному із споконвічних українських земель, з Надсяння (із сіл Ярославського повіту – Кобильниця, Грабовець, Барич, Сосниця, Млини (де 14 років служив і похований автор музики Гімну України композитор о. Михайло Вербицбкий) і ін.). 
Так як у селі не було церкви, а всі переселенці були побожними людьми, то молитись вони приходили (переважно це було в травні – відправлялась «Маївка») до кам’яного хреста біля садиби Турко Олекси встановленого в 1901 р., оточеного трьома дубами, про що свідчить світлина 1948 року.
  Зараз у селі побудовано дві церкви, нова школа, відновлено дві каплички, кам’яний хрест, медпункт і фундамент під майбутній будинок культури, відремонтована центральна дорога і вимощений біля неї тротуар, здійснилися роботи з освітлення. У селі близько 250 дворів, у яких проживає приблизно 700 жителів, більшість з них працюють на підприємствах Львова. Село живе надією на подальші позитивні зміни, які були щедро обіцяні в передвиборній кампанії сьогоднішніми очільниками новоствореної Давидівської ОТГ.

Керівник видавництва «Растр-7», заступник голови  Львівського обласного регіонального суспільно-культурного  товариства «Надсяння», член громадської ради «Святий Юр»                                                                                 
 Михайло Турко

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь